19 листопада 2026 року в ігровій індустрії відбудеться один із найочікуваніших релізів десятиліття. Компанія Rockstar Games випустить продовження своєї культової серії — Grand Theft Auto VI1. Мільйони геймерів з усього світу вирушать до сонячного Вайс-Сіті, де зможуть вільно робити те, за що у реальному житті передбачена кримінальна відповідальність: грабувати, бити, вбивати, викрадати автівки, спричиняти ДТП, переховуватися від поліції, спалювати інших персонажів та порушувати закон десятками інших способів. І все це відбуватиметься у неймовірно деталізованому світі з кінематографічною графікою та широким вибором дій. Але чи не захочеться гравцям після багатьох годин такого дозвілля втілювати подібне поза грою? Чи не зростатиме кількість злочинів на справжніх вулицях? Спробуймо зʼясувати.
Ah shit, here we go again
Страхи довкола нових технологій, культурних новацій та розваг переслідують людство не одне століття. Імовірно, вони є невід’ємною рисою нашого суспільства. Ще Платон описував побоювання, що писемність послабить людську здатність запам’ятовувати інформацію (сьогодні ця роль дісталася штучному інтелекту). Художні романи, друкарські машинки, радіо, комікси, Dungeons & Dragons, кінофільми, соціальні мережі, рок-музика — все це колись звинувачували в руйнуванні суспільних цінностей та псуванні молоді. Не слабо перепало й відеоіграм.
Рівно пів століття тому, у 1976 році, світ побачила гра Death Race від американської компанії Exidy2. У ній гравець керував автівкою й збивав піксельних «ґремлінів», перетворюючи їх на надгробки у вигляді хреста. У той час гра здобула неабияку популярність; у розважальних залах та барах США встановили близько двох тисяч ігрових автоматів2. У грі заохочувався агресивний стиль водіння, тож не обійшлося й без суспільного обурення. Гру критикували з усіх боків, наголошуючи, що небезпечною була саме її інтерактивність, адже гравець ставав безпосереднім учасником віртуального вбивства. «На телебаченні насильство пасивне. У Death Race гравець робить перший крок до його скоєння. Він більше не глядач, він учасник процесу», — заявив представник Ради національної безпеки США Джеральд Дріссен для The New York Times3. Протести були настільки гострими, що автомати вилучали з ігрових залів4, 27. Медіазнавець Ніколас Боуман у книжці The Video Game Debate зазначає, що саме Death Race поклала початок моральній паніці довкола ґеймінґу5.
Відтоді індустрія відеоігор невпинно розвивалася, а разом з нею зростало й суспільне занепокоєння. У 1980-х мільйони підлітків кидали монети в ігрові автомати, граючи у такі хіти, як Pac-Man, Donkey Kong, Galaga, Frogger, Space Invaders тощо. У багатьох оселях з’являлися перші персональні комп’ютери та восьмибітні гральні консолі; в комфортних домашніх умовах діти могли зануритись у віртуальні світи, знищивши не одну сотню ворогів. Батьки, лікарі, політики неабияк хвилювалися. У 1982 році на сторінках газет публікували попередження головного хірурга США Еверетта Купа, висловлене ним на конференції в Університеті Піттсбурга: мовляв, відеоігри шкодять психічному й фізичному здоров’ю дітей і є однією з причин домашнього насильства. Щоправда, пізніше, у відповідь на уточнення з боку психологів та розробників відеоігор щодо наукових доказів, Куп визнав, що наразі вони відсутні, й це всього лише його думка, проте жару у вогонь він підкинув6, 7.

Влада американських міст реагувала на появу аркадних ігрових автоматів по-різному: десь дітям забороняли грати без супроводу дорослих, десь запроваджували часові обмеження, а подекуди автомати взагалі забороняли встановлювати. Таке регулювання здебільшого здійснювалося під приводом того, що молодь вештається без діла, марнуючи час та гроші, а також стає залежною від ігор8. Говорили й про псування зору і постави9, а у 1981 році в «Медичному журналі Нової Англії» редакція опублікувала лист, автор якого повідомив про появу «запʼястя космічного загарбника», що супроводжується болем та скутістю руки після гри в Space Invaders10.
На початку 1990-х у Сенаті США відбулися слухання щодо ігор Mortal Kombat, Night Trap та DOOM. Тодішній сенатор-демократ Джо Ліберман наголосив, що розробники перейшли межу. «… ми вже не говоримо про Pac-Man чи Space Invaders; уже йдеться про відеоігри, які прославляють насильство та вчать дітей отримувати задоволення від прояву найжахливіших форм жорстокості, які тільки можна уявити», — казав він11. Ліберман наполягав на створенні організації, яка запровадила б вікову класифікацію відеоігор і не дозволяла неповнолітнім купувати надто жорстокі ігри — ті, де, за його словами, «виривають серця та відривають ноги». І вона з’явилася. Асоціація виробників відеоігор створила некомерційну організацію Entertainment Software Rating Board, яка до сьогодні присвоює вікові рейтинги та оцінює вміст відеоігор.
Звісно, хвиля обурення торкнулася не лише США. У Великій Британії депутат від Лейбористської партії Джордж Фоулкс запропонував законодавчо взяти під контроль ігри, зокрема Space Invaders. За його словами, молодь країни настільки захоплюється знищенням прибульців, що вдається до крадіжок і шантажу заради монет для ігрових автоматів. Фоулкс підкреслював, що підлітків приваблюють аркадні ігрові автомати з таблицею рекордів, адже її можна оновлювати, фіксуючи нові результати12. Тому вони бажають повертатися до ігор знову і знову.
У 1994 році влада Німеччини частково заборонила шутер DOOM: його не можна було рекламувати та продавати неповнолітнім. У DOOM гравець блукав заплутаними коридорами, знищуючи орди демонів під звуки пострілів і передсмертних криків. Представники регуляторного органу пояснювали обмеження реалістичним зображенням відверто жорстоких сцен. Утім через 17 років, у 2011-му, обмеження скасували13. На думку членів відомства, тогочасна піксельна графіка, у зв’язку з еволюцією відеоігор, уже не виглядає реалістичною та не може викликати у дітей жорстокі фантазії. Іншими словами, небезпека для молоді залежить від того, хто дивиться.

Скриншоти з гри DOOM. Джерело
Особливо дебати щодо насильства у відеоіграх загострюються на тлі масових стрілянин. У 1999 році двоє підлітків відкрили вогонь в американській школі «Колумбайн», вбивши 12 учнів та одного вчителя; ще 21 людина зазнала поранень. Тоді не обійшлося без звинувачень у бік відеоігор, які нібито стали причиною такого вчинку14. Лунали навіть припущення, що підлітки через відеоігри вчаться поводитися зі зброєю. У 2003 році сталася масова стрілянина в університеті Вірджинії, під час якої 23-річний студент убив 32 людей. Медіа повідомляли, що він був фанатом гри Counter-Strike. Схожі повідомлення з’являлися, коли двадцятирічний у 2012 році влаштував стрілянину в школі Сенді-Хук, вбивши 27 людей. ЗМІ повідомляли, що він грав у Call of Duty. Науковці підрахували, що в контексті цих трьох випадків вплив відеоігор на поведінку обговорювали у близько 5000 статей23. У 2019-му Дональд Трамп після стрілянини в штаті Техас заявив, що відеоігри потрібно взяти під контроль. За його словами, вони популяризують насильство, і загалом ці жахастики стали сьогодні звичним явищем15. Гілларі Клінтон якось порівняла відеоігри з сигаретами: «Гра у жорстокі відеоігри для насильницької поведінки підлітка є тим самим, чим куріння тютюну для раку легень»14. Такі яскраві порівняння дуже швидко підхоплюють медіа, виносячи їх у заголовки, чим, зокрема, підживлюють страхи в суспільстві.
Чому не варто порівнювати все з курінням
The cake is a lie
Якщо припустити, що відеоігри справді сприяють агресивній поведінці та надихають на скоєння злочинів, сьогодні ми мали б опинитися у вкрай жахливому світі. Люди, яким нині близько сорока, проводили своє дитинство з джойстиками в руках, досліджуючи віртуальні світи з піксельними ворогами. Для сучасних дітей та підлітків ігри з реалістичними сценами стали невіддільною складовою медійного простору. Відеоігор стає дедалі більше, а отримати до них доступ простіше. Уже не потрібно просити у батьків консоль SEGA на Новий рік, адже на сучасні смартфони можна встановити безліч ігор на будь-який смак. Проте глобальної катастрофи чи епідемії насильства чомусь не сталося. Ба більше, кількість злочинів у світі знижується. Наприклад, за даними ФБР, злочинність в США з 1990-х невпинно спадає16. Та сама тенденція простежується, якщо проаналізувати окремо дані щодо підліткової злочинності: якщо у 1996 році кількість арештів сягала 2,6 мільйона, то у 2019-му це число зменшилося до 700 тисяч, а у 2024-му — до 500 тисяч28.

За останні тридцять років кількість насильницьких злочинів різко зменшилася, незважаючи на стрімке зростання популярності відеоігор. Графік з книжки «Moral Combat»
У 2013 році дослідник з Оксфордського університету Ендрю Пшибильський провів опитування серед британців щодо впливу відеоігор на схильність до насильства. Виявилося: що менше люди знайомі з відеоіграми, то більше вони занепокоєні цим зв’язком17. Американський психолог Крістофер Ферґюсон із колегами пише, що вік — це один із чинників появи моральної паніки довкола відеоігор18. Старше покоління більш чутливе до захисту молодшого, і тому у людей, які мало знають про певне медійне явище й водночас надмірно прагнуть захистити молодь, може з’являтися необґрунтований страх. Це варто враховувати, адже політики, які ініціюють заборони й порівнюють відеоігри з сигаретами, здебільшого належать до старшого покоління й навряд чи були ґеймерами в юності. Зокрема, це стосується й науковців, які у поважному віці обіймають високі посади й ініціюють проведення досліджень з побудованим дизайном, так би мовити, заздалегідь підлаштованим під потрібний результат18.
Важливо також пам’ятати, що відеоігри легко зробити цапом-відбувайлом. Після масової стрілянини суспільство прагне відповідей. А такі вагомі чинники, як неблагополучні родини, індивідуальні особливості, цькування в школі чи доступність зброї, потребують системних рішень і породжують незручні запитання, тому політикам про них говорити непросто. Сказати у перші дні після трагедії, що підліток грав у GTA й тому вчинив злочин, набагато простіше. До того ж це видається правдоподібним, адже серед підлітків-злочинців справді багато тих, хто грав у GTA. Але тут спрацьовує омана базового відсотка. У такі ігри грають багато підлітків, тож висока частка ґеймерів серед злочинців майже неминуча (так само серед них багато тих, хто слухав рок, дивився фільми Marvel чи пив кока-колу). Проте саме по собі це число нічого не доводить, адже мільйони підлітків, які грають у GTA, нікого не скривдили. Якось в ефірі ABC один із коментаторів заявив: «У всіх випадках стрілянини в школі ми бачимо, що діти, які натискають на гачок, — це гравці у відеоігри»23. Ризикну припустити, що всі вони коли-небудь також дивилися серіал «Сімпсони».
Як не дивно, у всій цій історії, окрім нестримного прагнення захистити «пропащу» молодь, наявна й расова складова. Згідно з результатами дослідження 2019 року, у якому проаналізували понад 200 тисяч новин у медіа про 204 масові стрілянини, коли стрілець був білим і подія сталася у школі, відеоігри згадували у 6,8% статей, а коли чорношкірим — лише у 0,5%19. Тобто спрацьовує стереотип: насильство чорношкірих людей частіше сприймають як таке, що не потребує додаткових пояснень, тоді як для білих стрільців частіше шукають зовнішні чинники їхньої поведінки.
Thank you, Mario! But our princess is in another castle!
Існує сила-силенна досліджень, у яких намагалися знайти зв’язок між відеоіграми й агресивною поведінкою. Проте більшість із них має суттєві недоліки й тому навряд чи може дати вичерпні відповіді. Варто зазначити, що висновки цих досліджень суперечливі: в одних знаходять невеликий зв’язок між захопленням відеоіграми та деструктивною поведінкою, в інших не виявляють його взагалі. Тому в цьому питанні варто бути вкрай обережним, щоб не потрапити в пастку низькоякісних робіт.
Ось кілька найпоширеніших проблем, які трапляються в наукових публікаціях20:
1. Науковці порівнюють ігри, що мають різні характеристики. Темп, складність, кількість сцен насильства, фрустрація — все це важливо узгоджувати. Учасники експерименту можуть обурюватися на різні речі. Наприклад, граючи у змагальні відеоігри, люди можуть злитися через погано оптимізований ґеймплей або сам факт програшу, а не через наявність насильницького вмісту.
2. Відсутність єдиного способу вимірювання агресії. Дослідники використовують різні методи оцінювання, тому виникає ризик упередженого трактування результатів (до того ж існують проблеми з визначенням терміну «агресія»). Вони можуть зосереджуватися саме на тих даних, які підтверджують їхні початкові гіпотези, і залишати поза увагою решту. Така практика особливо небезпечна через тиск в академічному середовищі, де вчені зацікавлені в отримуванні статистично значущих результатів. Натомість експерименти, в яких не виявили очікуваного ефекту, можуть залишатися «у шухляді», тобто не публікуватися в наукових журналах35.
3. Лабораторні умови. Експерименти часто проводять у контрольованому середовищі, яке суттєво відрізняється від звичних домашніх умов. Учасники знають, що за ними спостерігають, грають обмежений час і часто не можуть самостійно обирати ігри.
4. Нехтування третіми змінними. Виникає спокуса тлумачити кореляцію між ґеймінґом та агресією як чіткий причинно-наслідковий зв’язок. Проте важливо враховувати чинники, які потенційно можуть сприяти і бажанню грати, і проявам агресії. Наприклад, у неблагополучних родинах може бути більше конфліктів і стресових ситуацій, що негативно впливають на поведінку підлітка. Водночас відеоігри можуть ставати способом утекти від реальності. Або ігри з насильством можуть приваблювати підлітків, які вже мають підвищений рівень агресивності.
5. Упередженість у відборі досліджень. Науковці, проводячи метааналізи чи огляди, можуть відбирати ті дослідження, які підтверджують їхні вже сформовані погляди. Такий підхід суттєво спотворює результат, а читачі можуть помилково сприймати велику кількість залучених досліджень як гарантію надійності висновків. Зокрема, у цю пастку потрапила Американська психологічна асоціація, у резолюції якої науковці виявили упереджений підхід до відбору досліджень29, 30. У цьому документі 2015 року зазначалося, що причинно-наслідковий зв’язок між насильницькими злочинами та відеоіграми не доведений, але ігри можуть спричиняти агресію. У 2020 році асоціація частково оновила резолюцію й наголосила, що її не варто використовувати як доказ зв’язку між відеоіграми та насильницькою поведінкою31. Показово, що Товариство з психології медіа та технологій, яке є підрозділом асоціації, закликало відкликати резолюцію через упередженість30.
І це лише вершина айсберга. Утім роботи поступово переглядають, деякі відкликають32, і, як пише Крістофер Ферґюсон, у цьому напрямі, здається, з’являються проблиски світла33.
Якщо ж ми поглянемо на одні з досліджень, які наразі маємо, то побачимо, що зв’язок між агресивною поведінкою та відеоіграми не доведений.
У рандомізованому контрольованому дослідженні, опублікованому у 2019 році в Molecular Psychiatry, науковці порівнювали довготривалий вплив гри на дорослих21. Вони залучили 90 учасників і розділили їх на три групи. Перша група два місяці грала у Grand Theft Auto V (високий рівень насильства), друга — в The Sims 3 (ненасильницька гра — якщо тільки не помістити персонажа в кімнату й не продати двері), а третя група ні в що не грала. Науковці тестували учасників до початку експерименту, після двох місяців гри та ще через два місяці після завершення експерименту; вони оцінювали агресію, імпульсивність, ознаки депресії, тривожність, емпатію тощо. У підсумку дослідники не виявили статистично значущих негативних змін в агресивності та інших досліджуваних характеристиках у групі GTA V порівняно з двома контрольними групами.
У 2022 році науковці з Оксфордського університету зʼясовували, чи впливає час, проведений за онлайн-стрілянками Apex Legends та Outriders, на відчуття гніву й агресії у гравців22. Вони проаналізували надані компаніями-розробниками відеоігор обʼєктивні дані (кількість проведених у грі годин) про поведінку 2580 учасників протягом шести тижнів. Також учасники тричі самостійно оцінювали свій емоційний стан. Обʼєднавши цю інформацію, дослідники дійшли висновку, що збільшення тривалості гри не посилювало відчуття гніву, тобто виявлений ефект був практично нульовим.
У праці з журналу Psychology of Popular Media Culture науковці пішли дещо іншим шляхом23. Вони вивчали на даних зі США зв’язок (аналіз часових рядів) між насильницькими злочинами, продажами відеоігор, пошуком в інтернеті інформації про проходження сюжету та релізами популярних жорстоких ігор. Спершу порівняли річні продажі відеоігор з 1978 по 2011 рік із рівнем злочинності. Жодного зв’язку не знайшли. У другому аналізі вчені припустили, що кількість пошукових запитів про проходження насильницьких відеоігор може бути пов’язана зі зростанням злочинності, адже збільшення кількості таких запитів опосередковано свідчить про період, коли в гру грають найбільше. І знову ефект виявився практично нульовим. Також науковці порівнювали рівень злочинності у перші 12 місяців після релізу найпродаваніших відеоігор, як-от Grand Theft Auto: San Andreas, Grand Theft Auto IV та Call of Duty: Black Ops. Усі ці проєкти містять жорстокі сцени в сюжеті. Законодавці та медіа не раз пов’язували їх зі скоєнням вбивств, зґвалтувань та викраденням автомобілів. У висновку дослідники пишуть, що після виходу цих проєктів кількість тяжких нападів мала тенденцію до зниження, але ця зміна не була статистично значущою. Кількість вбивств також зменшилася: статистично значуще зниження зафіксували через три і чотири місяці після релізу.
Finish him!
Останнє дослідження, про яке варто згадати, провели у 2017 році в Нідерландах24. Науковці намагалися дослідити так званий ефект недієздатності (incapacitation effect) — період, коли потенційні злочинці та їхні жертви перебувають поза зручними місцями та умовами для скоєння злочину. Вони припустили, що вихід GTA V є вдалим кандидатом для перевірки, адже в 2013 році це була одна з найпопулярніших відеоігор із найвищими показниками продажів. Тож люди, згідно з гіпотезою, замість того, щоб скоювати злочини та ставати жертвами в темних закутках вулиць, можуть у цей час грати вдома у відеогру. Аналіз показав між модельованою кількістю активних гравців (найбільшою одразу після релізу й поступово спадною) та кількістю зареєстрованих правопорушень, вчинених чоловіками віком 12–18 та 18–25 років. Науковці пішли ще далі й провели повторний аналіз із популярними шутерами Call of Duty: Black Ops II та Call of Duty: Ghosts. І знову виявили схожу тенденцію: кількість правопорушень серед підлітків після релізу зменшилася. Автори дослідження припускають, що постійний випуск нових ігор — на тлі зростання зацікавленості ґеймінґом в суспільстві — може певною мірою сприяти зниженню рівня злочинності серед неповнолітніх. Утім, важливо підкреслити, що встановити чіткий причинно-наслідковий зв’язок тут майже неможливо. Це досить складне суспільне явище.
До речі, поліцейське управління міста Ґрінсборо уже написало: «GTA VI має вийти якнайшвидше, щоб ви всі сиділи вдома, а ми трохи перепочили»25.
Як бачимо, за пів століття розвитку індустрії відеоігор ми перейшли від страхів довкола Pac-Man і негативного впливу Mortal Kombat на підлітків, до свідчень про позитивну роль відеоігор на суспільство. Дослідники Патрік Маркі та Крістофер Ферґюсон у книжці «Moral Combat» пишуть, що протягом чотирьох місяців після виходу Grand Theft Auto: San Andreas, Grand Theft Auto IV та Call of Duty: Black Ops було скоєно на 616 вбивств менше, ніж зазвичай відбувалося б у цей самий період. Власне, припущення, що люди частіше гратимуть у відеоігри й не вчинятимуть у цей час злочини, звучить значно реалістичніше, ніж сценарій, за якого підлітки після гри в GTA хапатимуться за гвинтівки й влаштовуватимуть масові розправи. Звісно, підлітковий вік супроводжується певними труднощами, проте не варто недооцінювати молодь й думати, що вона так легко піддається праймінґу.
Тож сподіваємося, що світ після релізу GTA VI стане трішечки кращим. Протагоністи Люсія та Джейсон поганому не навчать.
Ставайте Другом Куншт
Отримайте доступ до ексклюзивного контенту й беріть участь у вебінарах з провідними українськими і світовими науковцями!
Оформити підписку






Залишити відповідь